Василь Стус

   Певно, одними з перших розчули мелодику стусових поезій українські барди. Свою музику і голоси подарували їм Володимир Шинкарук, Ольга Богомолець, Володимир Скоробський (дует “Журборіз”), Василь Лютий, Сергій Мороз. Іще зовсім юна Марія Бурмака на початку 90-тих вразила композицією “Верни до мене, пам’яте моя”. А 2008-го (року, що був офіційно проголошений Президентом України Віктором Ющенком, роком Василя Стуса), відбулася прем’єра літературно-музичного проекту “Стусове коло”, пісні до якого написали і виконали Леся та Галина Тельнюк. Сучасний кобзар, бандурист і лірник Тарас Компаніченко має у своєму репертуарі пісні на поезію Василя Стуса.
   Українським рокерам поетична філософія Стуса теж видалась не чужою. Одна з 5-ти композицій міні-альбому “На вірші” гурту “Фіолет” – це покладений на музику вірш Стуса “Напевно, так і треба”. А його ж поезія “У цьому полі, синьому як льон” стала піснею, яка потрапила одразу до двох альбомів: козак-рок-гурту “Тінь Сонця” під назвою “Танець серця” та акустичного альбому Сергія Василюка – “Сховане обличчя”.
   Та як би хто не ставився до ролі Василя Стуса у становленні Української державності, є один беззаперечний факт – його поезії досі цікаві українцям. Вірші, від яких колись відмовлялися радянські видавництва та які нищіли лагерні наглядачі, нині видаються! А ще – на вірші Василя Стуса українці співають пісні… (Оксана Логачова)