Музичний світ Григорія Сковороди

   Те, що музика в житті Григорія Сковороди була домінантою світосприйняття, є фактом незаперечним і доведеним у більшості досліджень про українського генія світової культури. Найкраще це висловив сам Григорій Савич: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Адже музика, поезія становили нерозривну єдність і гармонію життя й філософії Сковороди. Філософія для нього була, за його ж висловом, «найдосконалішою музикою», «музичне» спрямування літературних творів відчутне навіть у назвах (книга «Симфонія, нареченная Асхань…»), у визначеності самих жанрів опусів: пісня, кант, духовний концерт, канон, стихири, «музично-псальмові імпровізації».
   Володіння багатьма інструментами, гарний голос, обізнаність у царині музики визначили подальшу музичну кар’єру Григорія Сковороди. Київського бурсака направили до петербурзької Придворної співочої капели – одного з найкращих тоді музичних закладів Європи. У різний час там звучали голоси видатних співвітчизників Сковороди – Марка Полторацького, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Семена Гулака-Артемовського, Федора Якименка.
Епіцентром музичного світу Сковороди є його «Сад божественних пісень, зрослий із зерн святого писання» (авторська назва «Сад божественных пъсней, прозябшій из зерен священнаго писанія»). Адже «Сад» Сковороди розкриває, насамперед буденний світ – красу природи й почуття людини, її переживання радості та скорботи, буденні клопоти і філософські роздуми (За Лесею Олійник).