«Хотіла б я піснею стати…»

   Ще маленькою Леся, зачарована картиною нічного неба, якось сказала: "Хмарки пливли і пливли крізь місяць одна за одною піцикато", а іншим разом: "У садку стояла така співоча тишина, ніби грали піанісимо в найніжнішому адажіо". У одному з листів з Італії вона писала: "Вчора тут вибухнула суто вогнегірська гроза, громи народжувалися крещендо". Уже самі назви творів красномовно свідчать про музично-поетичну природу їх автора – «На крилах пісень», «Сім струн», «Весняні співи», «Мелодії», «Ритми», «Лісова пісня»; переклади “Книга пісень” Г. Гейне, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте”, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”
   Леся Українка продовжила розпочату Миколою Лисенком велику справу збереження для нащадків українських народних дум. Їй судилося побачити І- й том видання «Мелодії українських дум». Одержавши книгу, Леся Українка написала: «Тепер уже справді можна сказати: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!»
   «Як Леся грала, – згадує сестра Ольга, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не можна наслухатися її музики». Леся володіла технікою гри настільки, що могла вільно читати з аркуша доволі складні твори класичного репертуару, виконувати в колі близьких друзів окремі сонати Бетховена, ноктюрни і вальси Шопена, п'єси Шумана, Шуберта, твори Лисенка, Завадського…
   “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя.
   У циклі «Мелодії» Леся Українка висловила сокровенну мрію:

Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну.

   Ця мрія геніальної поетеси в наш час здійсненна. Серед музичних творів, написаних на вірші і сюжети Лесі Українки, не тільки романси, хори і солоспіви, а й великожанрові – симфонії, опери й балети.
   І це тільки початок життя поетеси в музиці. На крилах своєї поезії і музики наша Леся крокує в безсмертя…