Богдан Ігор-Антонич – Концерт

     Горлянки соловейків плещуть, мов гобої,
у димі пахощів, в чаду лілейних куряв,
аж спів змінився в запах, мов за ворожбою,
розплився в квітний пил. Це тільки увертюра…
Між листя й клоччя вплівся спів, мов блиск червінців,
кипуче, рвійно, схлипно і золотоструйно
окріп мелодії вливається по вінця,
кущами піни й полум’я розцвівши буйно.
І спів росте, мов повінь. Від землі по зорі
переливається від краю аж до краю.
Та чуйте: ще зростає вшир і вгору
коріння ста дубів – підземні ліри грають.
Низькі октави – чорність і червоність всуміш
проходять в синь і зелень – два стрункі акорди.
Високе «є» на скрипці з молодого шуму
у сніжність флажолетів, що, мов холод, горді…