Кінозал

«Енеїда» — українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію. Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. «Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.

«Сто тисяч» — трагікомедія на чотири дії Івана Карпенка-Карого, основною темою якої є сатира на людську жадобу. П'єса була написана у 1889 році. Її тематика знайшла продовження в іншій комедії Карпенка-Карого «Хазяїн». Жанр п'єси «Сто тисяч» визначають як сатиричну трагікомедію характерів, бо у творі висміюється надмірна жадоба до збагачення — визначальна риса вдачі головного героя Герасима Калитки. Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як універсальну форму художнього відображення життя, показ найрізноманітніших проявів взаємин між людьми, їхнього внутрішнього світу в контексті національних і загальнолюдських цінностей.

«Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка, присвячена подіям 2-ї світової війни, долі сільської родини та простих селян. Основою кіноповісті стали оповідання Довженка «На колючому дроті», «Незабутнє», «Перемога». Уривки з кіноповісті вперше були надруковані російською мовою 1943 року, українською — 1962. Сталін заборонив кіноповість як для друку, так і для екрану.

«Тигролови» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний та виданий 1944 року як «Звіролови» у львівському журналі «Вечірня година». Чернетка оригіналу тексту «Звіроловів/Тигроловів» залишилась в під-радянській Україні й відповідно після переїзду автора в Німеччину у 1944-1946 роках Багряному прийшлося повністю відновлювати текст з пам'яті; цю відновлену версію було видано 1946 року під назвою «Тигролови» у ной-ульмському видавництві «Прометей». Окремими виданнями роман виходив за кордоном 1946 року (Ной-Ульм) 1955 року (Детройт), 1970 року (Нью-Йорк) (скорочена версія), 1991 року (Детройт). Роман також перекладено та видано англійською (1954), нідерландською (1959), німецькою (1961), російською (1992, скорочено), та іспанською (2006), мовами. Наприкінці 1950-их планувався також вихід перекладу роману італійською, данською та іншими мовами.

Маруся Богуславка — легендарна українська героїня XVI та XVII ст. Подібно до Насті Лісовської (Роксолани), Марусю взяли у полон турки і віддали до гарему турецького султана. Відома козацька дума цього періоду оповідає історію, як Маруся піднімається до такого рівня, що її турецький власник залишає з ключами від його замку і темниці. Вона використовує можливість звільнити 700 українських козаків-невольників, які перебували в полоні протягом 30 невільних (за іншими варіантами думи 33 роки) років. Дивно, вона не повертається з ними додому, а залишається у гаремі, оскільки це стало єдиним способом життя, до якого вона звикла. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильне поєднання до землі свого походження. Записано в першій половині 50-х років XIX ст. від кобзаря Ригоренка з села Краснокутськ, надруковано в «Записках о Южной Руси» (т. І, стор. 210—214). Відомо більше двадцяти п'яти варіантів думи, записаних з 1850 по 1932 роки. Дума багато разів досліджувалася та широко використовувалася в літературі. Шевченко передрукував її в своєму букварі; Старицький на основі цього народного твору написав драму «Маруся Богуславка»; українській радянський композитор Олександр Свєшніков написав балет «Маруся Богуславка». В думі знайшли відображення високі патріотичні почуття, глибока віра народу в своє визволення від турецького ярма. Відзначається дума довершеністю художньої форми. В змалюванні картин турецької неволі і визволення невільників вона має багато спільного з думою «Іван Богуславець» і невільницькими плачами.

«Мина Мазайло» — п'єса Миколи Куліша. За визначенням автора п'єса є сатиричною комедією, але у творі має місце трагічність становлення української мови й зацькованого народу, тому — трагікомедія. Тема твору — «Міщанство і українізація». Ідея твору полягає у тому, що засобами гротеску і разючої сатири автор викриває суспільні явища примусової українізацiї наприкінці 20-х років XX ст., висміює носіїв українського та російського шовінізмiв. Водночас, побіжно висміюється і мрійництво, відірваність від життя та невміння робити правильний вибір українських націоналістів. Твір було видано 1929 р. окремою книжкою.

Чорна рада — перший україномовний історичний роман, вперше виданий повністю Пантелеймоном Кулішем у 1857 році. У цій «хроніці історичних подій» автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року. Твір був написаний під впливом історичних романів Вальтера Скотта.

«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки. П'єса написана в 1911 році, уперше була поставлена 22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі. Твір є одним з перших прообразів фентезі в українській літературі